Лісова мавка (сборник «Лабиринты слов»)

Лісною стежкою іде вродлива мавка,
До долу очі опустив, стирає сльози,
А босі ноги їй лоскоче тихо травка,
І ніжний вітер розплета зелені коси.

Не зна спокою серце діви лісової,
Бо закохалася вона в людину справжню,
Та відчува, любов її завершиться бідою,
І за природою не бути їх єднанню.

У відчаї вона звернулася до неба,
Поради просить у зірок, що сяють вічно,
Прохає, що одну лиш ніч з коханим треба,
А потім згодна небесам служить одвічно.

І пожаліло небо лісову царівну,
Та попередив, що не буде вороття,
Пообіцяло діві ніч одну чарівну,
Та за яку вона віддасть своє життя.

У місяц повний на зеленім полі,
Кохання сталось, де трава зів’яла,
Та не минула мавка злої долі,
Відразу в небі зіркой засіяла.

І з того часу сяє дивна зірка
Що є найяскравішою у небі,
Хоч їй самій дісталась доля гірка,
Закоханих вона оберігає при потребі.

FacebookTwitterGoogle+LinkedInOdnoklassnikiVK